Видатні письменники Сумщини

 

Плато́н Мики́тович Воронько́ (18 листопада (1 грудня) 1913, Чернеччина, нині Охтирського району Сумської області — 10 серпня 1988, Київ) — український поет, письменник, публіцист, драматург.

Народився 1 грудня 1913р. в с. Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині. Виховувався в охтирському дитячому містечку-інтернаті. Біографія його — справді народна біографія: в роки першої-другої п'ятирічок П. Воронько вчиться в Харківському автошляховому інституті, після закінчення якого їде до Таджикистану, де й працює за фахом. В 1935р. його призивають до Червоної Армії. Демобілізувавшись, майбутній поет (він уже тоді писав вірші — здебільшого «для себе») повертається на Сумщину, деякий час вчителює, а 1937р. вступає до Літературного інституту ім. О. М. Горького. 1939р. добровольцем їде на фінський фронт, де воює разом з своїми товаришами по інституту — С. Наровчатовим, М. Отрадою, А. Копштейном та ін. З перших днів Великої Вітчизняної війни, знову добровольцем, — на її передньому краї, а 1943р. закінчує курси підривників і переправляється в партизанське з'єднання С. А. Ковпака. 

 

Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба (*23 листопада (5 грудня) 1878, Крига, Сумщина — †22 липня 1944, Прага, Чехія) — український письменник, поет, драматург, представник символізму. Свої твори публікував під псевдонімом Олександр Олесь.

Складний життєвий шлях випав на долю Олександра Олеся (справжнє прізвище — Кандиба). Народився він в с. Крига (Білопілля) на Сумщині, закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював у Харкові та Києві (1909 — 1919). У 1907р. у Петербурзі вийшла перша книга Олеся — “З журбою радість обнялась”, що принесла славу молодому поетові. В наступні роки з'являються нові збірки — “Поезії. Книга II” (1909), “Поезії. Книга III” (1911), “Драматичні етюди. Книга IV” (1914), “Поезії. Книга V” (1917).
Не набувши чітких політичних орієнтирів, Олесь після Великої Жовтневої соціалістичної революції опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Настрої пригніченості, нудьги і самотності наповнюють першу “закордонну” збірку віршів Олеся — “Чужиною” (Відень, 1919). “В вигнанні дні течуть, як сльози...” — такими словами розпочинається один з перших віршів книги. Невдовзі, у 1921р., виходить “Перезва” — збірка гостросатиричних віршових творів, що викривають життя, побут і політичні принципи емігрантської громади. Збірку (з'явилась у світ тільки перша частина її) поет видав під псевдонімом. Верховоди емігрантських кіл стали на перешкоді публікації нових віршів такого характеру. Почуття людини, позбавленої рідного дому, поглиблюються. В одному з віршів поет уявляє себе мертвим, але похованим в рідному краю, проте доля вигнанця гірша, ніж доля мерця.

 

Відомий талановитий український поет і прозаїк Микола Семенович Гриценко (9.05.1962, уродженець с. Тимченки Недригайлівського району), лауреат літературної премії ім. Л. Глібова, Всеукраїнської літературної премії ім. О. Олеся, міжнародної літературної премії ім. І. Кошелівця у своєму творчому доробку теж має дитячу книгу, яка стала улюбленою у дітвори – «Довго кувати зозулі». Вона багатьох подивувала неабиякою уважністю до слова, образним мисленням, що глибоко закорінене в рідну землю.

Книжечка адресована дітям молодшого шкільного віку. Навіяна вона споминами про власне дитинство, материнську хату. Щиро, безпосередньо оповідає автор про епізоди із життя маленького Дмитрика, який тільки-но вступив у дивосвіт сільського життя. Тонке розуміння дитячої психології відчувається в оповіданні, що дало назву книжечці, а також в інших – «Я не малий», «Здрастуйте, метелики!» та ін. Автор сприймає, як непорушні, засади української народної педагогіки. І це підвищує вартість видання. Хіба ми тепер часто чуємо, коли діти звертаються до батьків на «ви»? Віддавна, на Україні це було нормою, і Дмитрик у книжечці каже батькові й матері «ви», а не «ти», як повелося останнім часом.

Привертає увагу мова – дивовижної краси і чистоти, яку доводиться чути в недригайлівських селах. В дитячих оповіданнях М. Гриценка вона озивається, не втрачаючи своєрідності звучання і лексики.

Книжечка М. Гриценка написана в кращих традиціях української дитячої літератури.

 

Ім’я Євгенії Василівни Гончаренко (8.12.1949, м. Шостка) – нове в художній літературі Сумщини. За спеціальністю – інженер-технолог. Ії твори дивують своєю різножанровою палітрою: вірші, пісні, романи, новели, казки і вірші для дітей, ілюстровані нею самою. Основна тема її дитячих творів – краса природи рідної Сіверянщини, Полісся, краси землі її дитинства. Ії твори сприяють вихованню в дітей уваги й любові до природи, інтересу до всього живого, спостережливості, закликають охороняти багатства природи, виховують у них естетичні смаки.

                                                        Остап Вишня

Справжнє ім’я - Павло Михайлович Губенко
(1889-1956)

“Який би я був щасливий, — занотував письменник 15 травня 1949р. в щоденнику, — якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку, у радянського народу!

Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!

Але як це трудно!”

Неоднораз, особливо на схилі літ, Остап Вишня з великою сердечністю говорив про суспільне покликання радянського письменника, про вірність нашого мистецтва правді життя, про любов і повагу до людини праці. Органічність цих роздумів митець підтвердив своєю художньою творчістю.

Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім'ї. Він закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907p.) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, старанно “налягав” на самоосвіту, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917p. вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.

Перший надрукований твір Остапа Вишні — “Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)” — побачив світ за підписом “П. Грунський” у кам'янець-подільській газеті “Народна воля” 2 листопада 1919р.

Тут було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921p., коли він став працівником республіканської газети “Вісті ВУЦВК”, розпочинається період його активної творчості і систематичних виступів у радянській пресі (псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921р. в “Селянській правді” під фейлетоном “Чудака, їй-богу!”).

Для формування і становлення письменницького таланту Остапа Вишні велике значення мали певні біографічні чинники. Дитинство гумориста, як уже згадувалося, пройшло на Полтавщині, де особливо відчувались любов і шана до славетних земляків-класиків І. П. Котляревського й М. В. Гоголя (творами останнього майбутній письменник захоплювався уже в шкільні роки); змалечку пізнавав Павло Губенко всі премудрості селянського буття, навіч бачив яскраві типи людей праці, захоплювався їхньою соковитою мовою, в якій часто озивалася дотепність народного гумору.